***

Заболю, затужу,
    заридаю... в собі, закурличу,
А про очі людські
    засміюсь, надломивши печаль.
Помолюсь крадькома
    на твоє праслов'янське обличчя,
І зоря покладе
    на мовчання моє печать.

Забіліли сніги,
    забіліли на цілому світі.
Опадає листок,
    як зів'яле чаїне крило,
Там, де ми відбули,
    там, де наше відтьохкало літо, -
Забіліли сніги... забіліли сніги...
    замело.

Це приходить, мов сон.
    Це приходить до мене із марень:
Теплий шепіт і схлип... чи сльоза,
    чи роса од ріки?
І на обрій вечірній
    ляга, мов на еллінський мармур,
Ледь означений профіль
    і тиха лілея руки.

Я для інших одцвів,
    я під серцем сховав свої квіти.
Я від ока чужого
    туманом осіннім укривсь.
Але якось вночі
    підійди і торкни мої віти -
Я тобі засвічусь,
    як нікому іще не світивсь!..

Заболю, затужу, заридаю... в собі,
    закурличу.
А про очі людські
    засміюсь, надломивши печаль.
Помолюсь крадькома
    на твоє праслов'янське обличчя,
І зоря покладе
    на мовчання моє печать.


Борис Олійник