Це ніч радості, тому що від сьогодні й назавжди
Бог, Вічний, Безмежний є Богом-з-нами: Він недалеко, ми не мусимо шукати Його в
небесних сферах чи в якихось містичних ідеях; Він близько, Він став людиною і
ніколи не втомиться від нашої людської природи, яку вчинив Своєю.
Якщо хочемо відсвяткувати справжнє Різдво, споглядаймо на цей знак:
тендітна простота малого немовляти, ніжність Його спочивання в яслах, ніжність
пелюшок, якими Його повито. Там перебуває Бог.
І для того, щоб Його зустріти, слід йти туди, де Він перебуває: необхідно
схилитися, зійти вниз, стати малими. Дитя, що народжується, ставить перед нами
виклик: Воно кличе нас полишити ілюзії примарного, щоби прямувати до суттєвого,
відмовитися від наших ненаситних претензій, залишити постійне незадоволення та
смуток за якимось речами, яких завжди бракуватиме. Нам буде корисно залишити ці
речі, аби в простоті Бога-Дитяти віднайти мир, радість і світлий сенс життя.
Піддаймося
викликові, який перед нами ставить Дитя у яслах, але також викликові з боку
дітей, які сьогодні не лежать в колисках, приголублені любов’ю матері та
батька, але покладені в нужденних «яслах гідності»: у підвальних сховищах,
ховаючись від бомбардувань, на тротуарах великих міст, на дні перенавантажених
мігрантами човнів. Нехай стануть для нас викликом діти, яким не дозволяють
народитися, які плачуть, бо ніхто не вгамовує їхнього голоду, які тримають в
руках не іграшки, а зброю.
Таїнство
Різдва, що є світлом та радістю, ставить виклик і хвилює, бо є, одночасно,
таїнством надії і таїнством смутку. Воно носить в собі присмак смутку, адже
любов не приймають, життя викидають, немов непотріб. Подібно трапилося зі
святими Йосифом і Марією, які зустріли зачинені двері та поклали Ісуса в яслах,
«тому що не було для них місця в заїзді». Ісус народжується відкинений деякими
і байдужий для ще більшої кількості людей. Також і сьогодні можна зустріти ту
саму байдужість, коли Різдво стає святом, в якому головними особами замість
Нього стаємо ми; коли світла торгівлі затінюють Боже світло; коли ми журимося
подарунками, але залишаємося нечутливими до відкинених за борт суспільного
життя. Цей дух світськості полонив наше Різдво: слід визволити його!
Але
Різдво, насамперед, має присмак надії, адже, не зважаючи на нашу пітьму, знову
сяє Боже світло. Його привітне світло не лякає; Бог, закоханий у нас, притягає
нас Своєю ніжністю, народившись між нами убогим і слабким, як один із нас.
Народжується у Вифлеємі, що означає «дім хліба». Здається, що цим Він хоче нам
сказати, що народжується, як хліб для нас; народжується, аби дати нам Своє
життя; приходить у наш світ, аби принести нам Свою любов. Він не прийшов, аби
пожирати й наказувати, але щоб годувати й служити. Таким чином, існує
безпосередній зв’язок між яслами і хрестом, на якому Ісус стане роздробленим
хлібом: це провідна нитка тієї любові, що приносить себе в дар і спасає нас, що
проливає світло на наше життя, вливає мир у наші серця.
З
Комментариев нет:
Отправить комментарий