Я завжди був закоханий в дерева.

Я завжди був закоханий в дерева.
Спішив у ліс. Втішав себе, як вмів:
«Грибів не буде — назбираю слів».
Та не було дощів — і все даремно.
Та раптом поміж листя і гілок
Твій срібний голос, наче подих м'яти:
«Грибів немає — наберім квіток.
Прикрасим дім. Придумаємо свято».
Отак між квітів загубились ми...
А вчора сниться: йдуть сніги квітчасті,
І голос твій сміється до зими:
«Квіток немає — назбираймо щастя».
І вже шукає вічного «прости»,
Занижений тремтливо до півтону,
Мій голос, що наважився пройти
В твій дім по довгій кладці телефону.

 
Михайло Левицький -поет, перекладач,художник.Відкриття для  мене , на  жаль дуже  мало  , що можна  знайти  в  інеті  з його  творчості.