…Я нікого так не люблю, як дідів. Це жива мудрість, неписана історія нашого народу. На своїх зігнутих плечах несуть вони стільки краси і ніжності, що може позаздрити їм будь-хто.
І коли в автобусі я бачу сідоглавого предка мого з в'язанкою бубликів, я чомусь думаю: зараз прийде в хату, добуде свій нехитрий гостинець і скаже своєму Іванкові:
— А глянь, що я приніс від зайця…
Він посадить на коліна своє чорняве чи біляве безсмертячко, і воно, роззявивши ротика, слухатиме його простодушні оповіді, в яких переплететься дійсність і фантазія. І колись обов'язково проснеться в його душі дідова краса, і живитиме його дідова мудрість і дідова мова.
Василь Симоненко.Дума про діда (уривок)
Все оповідання можна прочитати тут.
Це так невимовно і щиро,ніби загортаєшся у теплі спогади про дитинство.І вже не знаю, чи то мої спогади-сни, чи спогади маленького Іванка.
Художниця Оксана Полтавець-Гуйда.
Дід Панас і буслики.
Комментариев нет:
Отправить комментарий